ПОТЬО́ПАТИ, аю, аєш, док., розм. Піти кудись, звичайно швидко. Потьопала [Макариха] дрібненько, як горобчик, до своєї хати (Григ., Вибр., 1959, 317); — Іване! — гукнув дід. — Ану гайни за рябою [коровою], заверни, а то в шкоду потьопала (Гуц., Скупана.., 1965, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 441.

Потьопати, паю, єш, гл. Пойти, шлепая по грязи.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 384.