ПОТЬМЯНІ́ТИ, і́є. Док. до тьмяні́ти. Гроза ще не почалася. Тільки десь на заході яснішими стали зірниці та зорі на небі потьмяніли (Собко, Звич. життя, 1957, 138); Картини, акварелі, гравюри, офорти… Час поклав на них свій невблаганний відбиток. Місцями вони пожовкли, потьмяніли, вигоріли (Мист., 4, 1967, 7); Обличчя його потьмяніло. Важкі спогади зігнали безтурботну усмішку з обличчя (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 117); // безос. Потемніти, стемніти. Це ж одразу потьмяніло, Синє море зашуміло, Ясне сонечко сховалось (Манж., Тв., 1955, 198).

Потьмяні́ло в оча́х — те саме, що Потемні́ло в оча́х (див. потемні́ти).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 440.