ПОТЬМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПОТЬМА́РИТИ, рю, риш і рідко ПОТЬМАРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., перех.

1. Робити темним, неяскравим, тьмяним. Щільно з усіх боків оплітали [хмарки] місяць, потьмаривши коло його срібне море (Вас., І, 1959, 357); // Вкривати поволокою (очі). Дві прозорі краплі на мить потьмарили очі — такі ж сині, як синій Арал в безхмарний літній день (Тулуб, В степу.., 1964, 370); * Образно. Враз душогублива рука Потьмарила нам світ, Де генієм трудівника Новий ростився цвіт (Рильський, II, 1960, 265).

2. перен. Робити смутним, похмурим. Кому я потьмари́в чи болем, чи журбою В його житті дні, роки чи хвилини, — Простіть мені (Гр., І, 1963, 140); Тягар турбот потьмарив застарілі їхні обличчя, і незгода поселила смуток в їх душі (Довж., III, 1960, 164); // Послабити позитивні емоції, зіпсувати радісний настрій. Я був безмірно щасливий, і ніщо не могло потьмарити мого щастя (Збан., Любов, 1957, 240).

3. у сполуч. із сл. свідомість, розум і т. ін., перен. Позбавляти чіткості сприйняття; запаморочувати. [Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила (Л. Укр., II, 1951, 198); Хвилювання потьмарило мозок (Голов., Тополя.., 1965, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 440.