ПОТЬМА́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до потьма́ри́ти. З-під грізно насуплених брів блиснули знайомі всім, і ворогам і друзям, чорні, потьмарені гнівом очі (Кач., Вибр., 1953, 105); Рибалки повернулися з багатим уловом, але радість їхня була потьмарена сумною звісткою про загибель двох людей (Трубл., Шхуна.., 1940, 101).

2. у знач. прикм. Який став темним, неяскравим, тьмяним. Дивується [Мар’яна] на молоде личко, що таке привабне в тому потьмареному сяйві (Вас., I, 1959, 273); // Вкритий поволокою. Потьмареними очима дивиться хан у широке венеційське вікно поверх схиленого ниць мудрого свого дивану (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 335).

3. у знач. прикм. Який втратив чіткість сприйняття, запаморочився (про свідомість, розум і т. ін.). Нехай сектант живе своїм потьмареним розумом, але опромінюється світлом, що постійно струменить від молодих, запальних і сильних духом… (Вол., Місячне срібло, 1961, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 440.