ПОТУРБУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.
1. Відчути неспокій, хвилювання; занепокоїтися, стривожитися. Вийшов [Кармель] з хати, каже: «Душно мені щось, піду трохи». Мати стара потурбувалася, чи не хворість яка викидається (Вовчок, І, 1955, 355).
2. Виявити увагу до чиїх-небудь потреб, піклування про когось, щось; постаратися зробити послугу комусь. — Коли б земля розступилася — так би крізь землю й пішла. — Бог з вами, тітко! — умовляє Одарка. — У вас он дочка.. Хто об їй потурбується без вас? (Мирний, III, 1954, 30); В селі вони [артисти] розійшлися по хатах. Саксаганський перш за все потурбувався, щоб артистки потрапили в можливо кращі умови (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 100); Після закінчення курсу лікування дільничний лікар потурбувався про транспорт для хворої, щоб відвезти її з Житомира додому (Рад. Укр., 27.VIII 1959, 3); // перев. з інфін., у формі наказ. сп. Уживається для вираження ввічливого прохання, спонукання зробити що-небудь. [Чергова готелю:] Громадянине, ця кімната зайнята. Потурбуйтесь звільнити приміщення (Коч., II, 1956, 255); — Зараз, Орисенько, дівчатка тебе помиють, переодягнуть, і тоді ведіть її пообідати.. Галя і Надя, — звернулась вона до дівчаток, — просили — так потурбуйтеся! (Ів., Таємниця, 1959, 80).
3. Турбуватися якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 434.