ПОТУ́ПИТИ див. поту́плювати.

ПОТУПИ́ТИ, туплю́, ту́пиш; мн. поту́плять; док., перех. Зробити тупим (все або багато чого-небудь). Обидва ножі потупили, — тепер чим хоч, тим і криши (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 432.

Потупити, плю́, ниш, гл. Иступить (во множествѣ). Обидва ножі потупили, — тепер чим хоч, тим і криши. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 383.