ПОТРЮХИ́КАТИ, аю, аєш, док., розм. Те саме, що потрю́хати. Джмелик сів на коня й, побрязкуючи мішком з зіпсованими сошниками, потрюхикав на Троянівку (Тют., Вир, 1964, 79); Коні потрюхикали нога за ногою (Загреб., Диво, 1968, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 430.

Потрюхикати, каю, єш, гл. Потрусить мелкимъ шагомъ? От потрюхикав собі віл помалу. Чуб. II. 154.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 382.