ПОТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і ПОТРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОТРУ́ТИТИ і ПОТРУ́ЧИТИ, у́чу, у́чиш, док., перех., діал.

1. Штовхати. Семенко все бігав, все робив, що мама казала, і раз по раз потручував молодші сестри (Стеф., І, 1949, 141); — От я й на раді з тобою був.. Що ж із того вийшло? Тілько боки потрутили та один розбишака трохи не вколошкав (П. Куліш, Вибр., 1969, 177); Потрутиш панську худобину, Собаку вдариш, .. сніп зле зв’яжеш — Три шкіри спустять гайдуки (Фр., X, 1954, 267); // Гнати. Ой крикнув козак на свою дружину: Подайте мені ще довгу тичину, Най потручу на Дунай дівчину (Чуб., V, 1874, 368).

2. перен. Спонукати до певної дії, поведінки. — Фантазія була мій перший ворог.. За чимсь новим і рвала і тягла, Від змін до змін потручувала скорих (Фр., X, 1954, 205); — Був ти плохий, куди я тебе потрутила, туди подавався (Стеф., Вибр., 1945, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 429.