ПОТОЧИ́ТИСЯ ¹ див. пото́чуватися.

ПОТОЧИ́ТИСЯ², точу́ся, то́чишся, док., розм. Швидко попрямувати, кинутися кудись, звідкись. От у такі сливки ускочили наші старости! Піймали облизня — не знаю! Поточилися з хати, не озираючись (Кв.-Осн., II, 1956, 443); — Еге! — закричав отаман. — Се крамарів тесть! Бийте його, кабанячу тушу! — Тут деякі поточились до Череваня, і, може б, там йому й капут був (П. Куліш, Вибр., 1969, 169); І — наче сомнамбула в трансі — Петлюра поточився за трамваєм, скочив на приступку і ввійшов у вагон (Смолич, Мир.., 1958, 244).

ПОТОЧИ́ТИСЯ³, то́читься, розм. Док. до точи́тися². А де тепер наш Черемуш Глибокий ся точить, Там мусить кров поточитись, Панове-молодці! (Федьк., І, 1960, 204); Розмова поточилася рівніше (Ірчан, II, 1958, 257).

ПОТОЧИ́ТИСЯ⁴, то́читься, док., діал. Покотитися. Біленька звізда на небі закрутилася, та й поточилася, та й упала на дорогу і в порох згасла (Черемш., Тв., 1960, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 419.

Поточитися, чу́ся, чишся, гл.

1) Покачнуться, зашататься (о человѣкѣ). Куди не піпхнуть, туди й поточишся. Ном. № 10689. Турн перший зацідив Енея, що з пліч упала і керея, Еней був поточивсь назад. Котл. Ен.

2) Броситься, побѣжать, поплыть. Поточились із хати не озираючись. Кв. Півень кинувся йому в лице; поросята та индики поточились під ноги. Левиц. І. Щука плеснула хвостом да й поточилась на дно, а далі виплила. Чуб. II. 112.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 381.