ПОТОПИ́ТИСЯ, то́питься, то́пимося, то́питеся; мн. пото́пляться; док.
1. Позбавити себе життя, кинувшись у воду (про всіх або багатьох); втопитися. — Як.. панна Гризельда піде заміж за князя Вишневецького, то й ми підемо до Вісли та й потопимось з горя, — говорили дівчата (Н.-Лев., VII, 1966, 61).
2. Загинути, занурившись у воду, пішовши на дно (про всіх або багатьох); потонути. [Олімпіада Іванівна:] Та ви думаєте, чого я турбуюсь? Того, що, борони боже, потопляться? Ні, з таким гребцем, як ваш Орест, сього не страшно (Л. Укр., II, 1951, 6); — А ви, мамо, не дуже журіться: ми ще на болоті в’юнів наловимо, — безтурботно обізвалось котресь [із дітей].. — Ловіть, ловіть, лише на глибоке не лізьте, бо потопитесь (Стельмах, І, 1962, 515).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 417.