ПОТО́ПА, и, ж., діал. Потоп. — Чекай, — опинив його Демидів, — а знаєш ти, як виглядала справдішня потопа світу?.. (Мак., Вибр., 1954, 59); * Образно. Чути було й дитячий дзвінкий сміх, і.. якесь любе шептання з-посеред потопи листя (Фр., І, 1955, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 416.

Потопа, пи, ж. Потопъ, наводненіе. Гн. II. 3. Їк мала бути потопа світа, то Ной будував ковч. Гн. II. 249. Як пустив воду… та стала потопа, та тото війско зараз ізгубили. Драг. 259.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 380.