ПОТО́МУ, присл., розм.

1. Те саме, що по́тім 1. Ловив [Андрій] вухом той клик машини довго, уважно, наче боявся пропустити з нього хоч одну мить. Потому обернувся до жінки, весь сяючий (Коцюб., II, 1955, 39); І як віковий дуб — довго тримається під напором бурі,.. але валиться потому з гуркотом, вивертаючи землю, — так похилився Марусяк (Хотк., II, 1966, 210); Принесла [бабуся] з сіней і виставила на стіл велику полив’яну миску, виповнену червоними квашеними помідорами. Потому сіла чистити картоплю (Коз., Листи.., 1967, 63).

2. Те саме, що поготі́в. Тепер вітрів нема, а там і потому (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 415.

Потому нар.

1) = Потім 1. Я потому піду. Камен. у. Хочеш мене роскохати, а потому занехати. Чуб. V. 153. Тепер ти кажеш, що зоронька ясна, а потому скажеш, що доля нещасна. Чуб. V. 116.

2) = Потім 2. Тепер вітрів нема, а там і потому. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 380.