ПОТО́МОК, мка, ч.
1. Людина стосовно своїх предків; нащадок. В раду зібравшись, козацькі потомки гудуть (П. Куліш, Вибр., 1969, 367); Просто біля їхніх вікон на Дніпрі стойбище човнів, доглядає їх Танин дідусь, живий потомок запорожця (Гончар, Людина.., 1960, 56); До волості входили люди, що вважали себе потомками одного роду (Іст. СРСР, І, 1956, 193).
2. перев. мн. Люди майбутніх поколінь; нащадки. За в’язнем в’язень одстраждає, Але настане легший час, — І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас! (Граб., І, 1959, 152); Широко розплющеними очима вбирали студенти великий світ радянського героїзму, і ті, хто повернувся після перемоги до стін інституту, мали що сказати сучасникам і потомкам (Ю. Янов., II, 1954, 196).
3. розм. Дитина (перев. син), спадкоємець. — А діти є? — запитав дід.. Кулик випростався: — Якщо правду казати, то більше як у мене потомків ні в кого в Чаплинці нема. Ціла боса команда в хаті (Гончар, II, 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 415.