ПОТО́ЛЯ, і, ж., заст. Потурання, попуск. Дай дітям потолю, сам підеш у неволю (Сл. Гр.); Язиком що хоч роби, а рукам потолі не давай (Номис, 1864, № 3810); А то ж Ти дав серденьку потолю, То через жінку підеш у неволю (Чуб., V, 1874, 729).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 414.

Потоля, лі, ж. Потворство, поблажка, потачка, воля. Ном. № 3354. Дай дітям потолю, сам підеш у неволю. Волч. у. Язиком що хоч роби, а рукам потолі не давай. Ном. Левенець довго опинавсь і серцю не давав потолі. Мкр. Г. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 379.