ПОТО́ЙБІЧ, присл., розм. На тому боці, на протилежному боці. О ні, потойбіч не всвітає [світає]. Лиш відгук іноді… неясний… долітає — а-е… а-е… (Тич., І, 1946, 170); Тієї ж ночі, коли місяць почервонів і став схилятись до лісів потойбіч, .. з Будутина виїхав вершник (Скл., Святослав, 1959, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 414.