ПОТОВКТИ́СЯ, вчу́ся, вче́шся, док.
1. Побитися, пошкодитися, розбитися (про все або багато чогось). Ті груші побились, потовклись та напустили такого соку, що лист твій та.. книжки як душенина упріли в тому сокові (Коцюб., III, 1956, 137); Микита спокійно й діловито вкладав речі у віз, дбаючи тільки за одно: щоб не загубилось або не потовклось у дорозі (Вас., І, 1959, 290).
2. розм. Побитися, зазнати пошкоджень у багатьох місцях (про людей). Стефко на лоб на шию кинувся вниз по стрімкій стіні яру. Потовкся порядно, подряпав собі лице об якесь колюче зілля (Фр., VI, 1951, 147).
3. розм. Потоптатися або покачатися на чому-небудь, на якомусь місці. Прокинувшись вранці, Василько знов розігнався з печі, щоб потовктись на соломі (Гончар, II, 1959, 162).
4. розм. Товктися (у 5 знач.), вештатися десь якийсь час. — Вертаймось, діду, додому.. — Потовчемось, Петре, ще трохи (Стельмах, І, 1962, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 413.