ПО́ТИЧ, присл., розм.
1. Спотикаючись. Ходить потич, наче п’яний.
2. Вниз головою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 409.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ПО́ТИЧ, присл., розм.
1. Спотикаючись. Ходить потич, наче п’яний.
2. Вниз головою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 409.
Потич нар. Внизъ головою. Яким він мені родич? Хиба що летів через тин потич. Посл. Ліз потич додомочку. Гол. II. 463.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 378.