ПОТЕ́РТИ, тру́, тре́ш, док., перех.
1. чим об що. Терти якийсь час. Мороз уже не раз мов опік [Пилипка].. Не потура на те Пилипко, зостановиться перепочити, потре те місце, де болить, похука в малі рученята та й знову підтюпцем далі (Мирний, IV, 1955, 301); Віктор куйовдив пальцями волосся, потім підвівся і стомлено потер чоло долонею (Автом., В. Кошик, 1954, 66); — І ти ж грати вмієш? — спитав Мирон. Яшко хитнув головою. Для чогось потер сопілкою об рукав, а тоді підніс до рота (Головко, І, 1957, 135).
Поте́рти ру́ки — тручи долонею об долоню, виразити задоволення, хвилювання і т. ін. — От, бачите! — Грушевський навіть потер руки від задоволення (Смолич, Мир.., 1958, 96).
2. Тручи, завдати болю, пошкодити шкіру; стерти, натерти. З усього було видно, що марш буде далекий. Іван Антонович змушував своїх мінометників перевзутись при ньому, щоб не потерли ноги в дорозі (Гончар, III, 1959, 293).
3. Попсувати тривалим користуванням; // Довго носячи, зробити витертим, зношеним (одяг). Потерти рукава.
4. Тертям подрібнити. * Образно. Вином підмуруй своє серце, Бо доля розвалить якраз: Потре нас дрібненько на порох Та й зліпить цеглину із нас… (Крим., Вибр., 1965, 275).
5. с. г. Очистити волокно спеціальним знаряддям, вибивши з нього кострицю. В людей било [було] по сім кіп [конопель] та й тоті потерли, А у мене одна горстка у сіньох [у сінях] за дверми (Коломийки, 1969, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 405.