ПОТЕ́ПЛІ́ТИ, те́плі́є, док.
1. перев. безос. Стати теплим, теплішим (про погоду, клімат). — Після утрені, як верталися з вербою, дуже потепліло, розтав сніг, і скрізь по вулиці стояли глибокі калюжі (Стор., І, 1957, 167); У падолисті вдарив мороз. Потім знову потепліло (Мак., Вибр., 1954, 302).
2. перен. Набрати привітного, лагідного, ласкавішого виразу, втратити суворість (перев. про очі, погляд і т. ін.). Очі в Павла Михайловича потепліли й дивно заблищали (Кучер, Прощай.., 1957, 133); Полковник розгладив пишні вуса, тріпонув головою, наче хотів прогнати чорну хмару, що було найшла на нього й оце збила таку гарячу суперечку. Обличчя його одразу пом’якшало, очі потепліли (Кучер, Голод, 1961, 81); // безос. У людей потепліло в очах (Баш, На.. дорозі, 1967, 203); // Стати лагіднішим, ласкавішим. Голос його потеплів.
Потеплі́ло на се́рці (на душі́) у кого, безос. — хтось відчув душевну теплоту, радість.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 403.