ПОТЕБНЯ́, і́, ж. Шкіряна лопать з боків сідла. На ньому [коневі] вершник мовчазливий: схилилась постать нежива, на гриві б’ється голова; вже він не править поводами, нога заклякла в стремені, і кров широкими струмками тече у нього з потебні… (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 400.

Потебня, ні, ж. Кожаная лопасть съ каждаго бока сѣдла. Потеб. IV. 14. Ум. Потебе́нька. Мнж. 190. Як сів на коня та вдарив в потебеньку, та поїхав поманеньку. Ном. № 14211. Сап’янці із Торжка новенькі, мальовані потебеньки. Котл. Ен. VI. 56.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 376.

потебня́ (зменшено-пестливе — потебе́нька) — шкіряна лопать, що звисає з боків сідла. Як сів на коня та вдарив в потебеньку, та й поїхав помаленьку (М. Номис); Сап’янці із Торжка новенькі, мальовані потебеньки (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 474.