ПОТВО́РНІСТЬ, ності, ж.

1. Якість за знач. потво́рний. Така неземна або вірніше — саме земна дівоча краса сама по собі була вища від усяких похвал, але ще яскравішою виглядала вона проти потворності довгобородого карлика перед нею. Дід Грушевський, і справді, був кап у кап пушкінський Чорномор (Смолич, Мир.., 1958, 85); В «Ревізорі» він [М. Гоголь] розкрив всю потворність кріпосницької бюрократії (Іст. УРСР, І, 1953, 452); От таким, мабуть, був далекий цар московський Іван-батюшка Грозний. Бачив безодню під ногами, чув, як ніхто, все безумство, всю потворність своїх учинків — і ліз, і ліз все глибше у кров’яне море, щоби на ранок шукати кров’яного ж похмілля (Хотк., II, 1966, 192); В часи реакції вона [Леся Українка] картає зрадництво, викриває моральну потворність панівних класів, малює образи непохитних борців (Іст. укр. літ., І, 1954, 633).

2. Фізична вада, каліцтво. Чужа незграбність, чужа біда чи фізична потворність надто часто породжує сміх (Наука.., 4, 1966, 19); // Відхилення від норми. Вчені вважають, що короткохвості коти, так само, як і шестипалі з американського півострова Кейп-Код та малайські із скривленими хвостами — це мутації, тобто потворності (Знання.., 9, 1971, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 400.