ПОТАВА́ТИ, аю́, ає́ш, недок., ПОТА́ТИ, а́ну, а́неш, док., діал. Потопати. Відро було залізне та й потало у криницю (Сл. Гр.); * Образно. Дрібні сльози розплилися по її набресклому, восковому лицю й потавали в ньому, як краплі роси на перегорілому пласті сіна (Черемш., Тв., 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 393.

Потавати, таю́, єш, сов. в. потати, тану, неш, гл. Тонуть, утонуть. Вх. Зн. 54. Миколай пішов за попом водою, але не потавав. Гн. II. 240. Відро було залізне та й потало у криницю. Н. Вол. у. Ой упала звізда з неба, потала в кирницю. Гол. І. 289. У синє море сонце вже потало. Федьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 375.