ПОСІ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до посі́кти. Подаючи на стіл, борщ посипають посіченою зеленню петрушки (Укр. страви, 1957, 97); Брезент був геть посічений осколками, в нього задимало вітром (Гончар, III, 1959, 182); Дмитро допитливо подивився на блідо-жовтий, посічений зморшками, присушений вид жінки (Стельмах, На.. землі, 1949, 176); [Гарасим:] Ну, та й завзятий народ запорожці! Гайдамаки стогнуть та крекчуть, а вони на гамуз посічені, тілько й усього зосталося, що язик у роті, а й ним не перестають реготати та жартувати (Мирний, V, 1955, 95); Василь, файний веселий легінь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями (Коцюб., II, 1955, 310); Миючись під душем поруч Семена Ларивоновича, він завжди поглядав, здригаючись, на посічені мінними осколками бригадирові руки, на запалі груди, що дихали важко й часто (Ю. Янов., II, 1954, 138); // у знач. прикм. Повернувся [Микола] з моря ледве живий. Посічений, постріляний, без ноги (Кучер, Трудна любов, 1960, 8); // посі́чено, безос. присудк. сл. Всі двері, клямки всі посічено шаблями (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 205).

2. у знач. прикм. Який посікся (про волосся). Короткі посічені коси настовбурчились на його голові, неначе колючки на їжакові (Н.-Лев., III, 1956, 370).

3. у знач. прикм. Який обтріпався; обтріпаний (про тканину). — Вже навіть лиштва посіклася до решти, — тереблячи, піднімає вгору подолок спіднички. — Скажи на милість, а вчора ніби була не посічена? — удавано дивуючись, розводить руками Олена (Стельмах, І, 1962, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 330.