ПОСІ́ПАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка. Сіпати якийсь час, сіпнути декілька разів. Знову входить Міла .. Посіпавши замкнуті двері № 41, підходить до Гіти (Коч., II, 1956, 339); Загнав [Йонька] у хлівець [конячку], обмацав копита, зазирнув у зуби, провів долонею по ребрах, посіпав сюди-туди і зостався задоволений (Тют., Вир, 1964, 395); // перен. Завдати турбот, клопоту і т. ін. Між люди! у справжнє життя! Хай воно тебе посіпає, хай зачіпає, — отоді може і вийде що, як не звихнеться сила, як не запліснявіє серце!.. (Мирний, V, 1955, 346).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 329.