ПОСЬКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм. Ськати якийсь час. — Якове, може б я тобі поськала в голові, поки страва упріє (Стор., І, 1957, 24); Ніколи вона не поговорить як слід з нею, не посидить як з дочкою, не розчеше довгої коси, не поськає в голові (Мирний, IV, 1955, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 393.

Поськати, ка́ю, єш, гл. Поискать въ головѣ. Грин. II. 63. Баба нагодувала його, напоїла і голову йому змила і поськала. Рудч. Ск. II. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 375.