ПОСТЬОБА́ТИ ¹, а́ю, а́єш, док.

1. перех. Прошити стібками.

2. неперех. Шити, стьобати якийсь час.

ПОСТЬОБА́ТИ², а́ю, а́єш, док.

1. перех. Побити, відшмагати кого-небудь. — Торбу з харчами загубили! А бий тебе сила божа! Що мені мати скажуть? Новісінька торба з материного рукава від сорочки ще й калиною вишита. Що його робити? — Задери піджак та постьобай себе батогом, — сміючись, радив Тимко (Тют., Вир, 1964, 10).

2. неперех., діал. Піти, покрокувати. От і постьобав неборак, понурившись, а серце йому як не вискочить (Свидн., Люборацькі, 1955, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 387.

Постьобати, ба́ю, єш, гл.

1) Постегать.

2) Зашагать, пойти. Постьобав неборак, понурившись. Св. Л. 224.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 373.