ПОСТУ́ПЛИВИЙ, а, е. Схильний поступатися (у 2 знач.), який легко йде на поступки; згідливий. Наталя Сидорівна була поступливою і не звикла чинити опір (Хижняк, Невгамовна, 1961, 270); Хлопець не вмів сердитись, був поступливий, щирий (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 84); Становище в Іспанії зв’язувало Наполеонові руки, він не міг звідти забрати армію, щоб кинути її на Росію. Тоді Олександр був би поступливіший (Кочура, Зол. грамота, 1960, 60); * Образно. З міщанством важко боротись, бо воно поступливе, як болото: поступиться, а потім засмоктує (Вітч., 3, 1968, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 386.