ПОСТРІЛЯ́ТИ і рідко ПОСТРЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.
1. перех. Стріляючи, вбити всіх або багатьох. — Ой, лишенько… бабусю… Ой… горенько тяжке… — з плачем ледве вимовляла дівчинка. — Я з хутора… розбишаки були… всіх побили… порізали… постреляли… батька… й матір… діда… бабу (Мирний, І, 1949, 412); В село Тернівку прибуло військо. Зігнали людей, кого постріляли, кого порубали (Коцюб., II, 1955, 95); — Злодюга! Нащо ти собак моїх постріляв? (Хотк., І, 1966, 89); // Пострілами з вогнепальної зброї заподіяти кому-небудь багато ран; пробити, прострелити щось у багатьох місцях. У Яковцеву хату, як стемніло, ввійшло кілька чоловік у машкарах, постріляли та поранили суддів.. і визволили пов’язаних і напівзамучених підсудних (Рильський, Бабине літо, 1967, 118).
2. перех. Стріляючи, витратити, використати (кулі, патрони, снаряди і т. ін.). Уже стріли і кулі постріляли (Сл. Гр.).
3. неперех. Стріляти якийсь час. [Орлик:] Я до мінометників пішов. Спасибі, дозволили постріляти. Мої міни непогано лягали (Корн., II, 1955, 41); — Кораблі постріляли-постріляли та й знялися з якорів (Кучер, Чорноморці, 1956, 529).
4. неперех., розм. Випустити, викинути стебло, стрілку (про деякі рослини). Цибуля постріляла; // рідко. Попробиватися, прорости. Скрізь усюди колоски постріляли житні, де один, де два, а де й посімейкою (Вовчок, І, 1955, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 381.