ПОСТРІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок.

1. Стріляти потроху, час від часу. Десь з протилежного боку, як і раніше, глухо пострілювали кулемети (Гончар, III, 1959, 258); П’яні прапорщики та корнети.. від повноти почувань пострілювали з пістолетів у електричні лампочки на жирандолях (Смолич, Мир.., 1958, 71).

2. перен. Час від часу утворювати гучні уривчасті звуки, схожі на постріли. З кожним днем все частіше пострілювали на подвір’ї МТЕ мотори відремонтованих тракторів (Збан., Переджнив’я, 1955, 300); // чим. Раз у раз викидати, випускати з себе (дим, пар і т. ін.). Гуркотіли трактори, пострілюючи в блакить сизими димками (Грим., Незакінч. роман, 1962, 206); З коротенької зіньківки-люлечки летіли іскри, що ними раз у раз пострілював шипучий та тріскучий лубенський тютюнець (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 57).

$ Пострі́лювати очи́ма (очи́цями): а) кидати короткі, швидкі погляди на кого-, що-небудь. Везе ж тобі, Андрію. Тебе й до президії, на тебе й дівчата очицями пострілюють (Баш, На.. дорозі, 1967, 155); б) раз у раз кокетливо поглядати на когось. Вона так і пострілює на всіх своїми блискучими, як вишня в росі, очима, не всидить на місці, сміється, красується, знаючи й сама, що вона гарна і що їй сьогодні дозволено красуватись, розпустивши хвилясте волосся по плечах… (Гончар, Тронка, 1963, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 381.