ПОСТОВИ́Й¹, а́, е́. Прикм. до пост. Мати виносить з постової будки весло й ліхтарі (Донч., V, 1957, 9); // Який стоїть на посту, на варті. Постовий міліціонер піднімає руку, щоб зупинити машину (Рад. Укр., 9.XII 1960, 3); // у знач. ім. постови́й, во́го, ч. Той, хто стоїть на посту, на варті. Постовий неквапливо крокував по мосту, вдивляючись у гладінь ріки (Веч. Київ, 5.I 1960, 3).

ПОСТОВИ́Й², а́, е́, церк. Прикм. до піст. Зліз він лише місяць тому, в такий же надвечірній час, коли рідко і тоскно дзвонив постовий дзвін (Тулуб, Людолови, II, 1957, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 376 - 377.