ПОСТИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСТИ́ГНУТИ і ПОСТИ́ГТИ, гну, гнеш, док., розм.

1. Ставати стиглим; достигати, дозрівати. Вітер повіває, жито постигає (Сл. Гр.); // діал. Ставати готовим для споживання (про страви). Тут хліб постиг, виймаю, а в другій діжі вистиг, — саджаю, а третя вже напоготові рушає (Барв., Опов.., 1902, 242); А тим часом у дбайливої господині-паніматки вже й обід постиг (Н.-Лев., І, 1956, 138).

2. перев. док. Те саме, що устига́ти. Джури молоді ледве постигали за своїм гетьманом (Ле, Україна, 1940, 190); Вийде [Павлютиха] і йде було не хапаючись, а постигне саме впору (Вовчок, VI, 1956, 221); — Куди біжиш? Постигнеш… (Коцюб., II, 1955, 34); // Вчасно робити що-небудь. Вони [видавці] самі знайдуть перекладача з коректури, аби постигнути помістити [оповідання] в першій книжці (Коцюб., III, 1956, 416); — Роблять люди, і ти робитимеш.. А в інститути і на другий рік постигнете, — перед вами ціле життя попереду… (Вол., Місячне срібло, 1961, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 373.

Постигати, га́ю, єш, сов. в. постигти, гну, неш, гл.

1) Созрѣвать, созрѣть. Вітер повіває, жито постигає. Н. п. Пшениця постигла жатись. Черк. у.

2) Поспѣвать, поспѣть, быть готовымъ. Уже й вечеря постигла, а батько не йде в хату. Чуб. II. 99. Хліб постиг, — виймаю. Г. Барв. 242.

3) Настигать, настичь, приспѣть, придти. Пятнадцятий год постиг. Г. Барв. 64. Смерть мене постигає саму. МВ. І. 57. От його-то постигла лиха година. Кв.

4) Успѣвать, успѣть. Ще постигнемо до церкви. Левиц. І. Добре, добре, шо постиг вовчик: із корови голова да хвостик. Чуб. V. 635. Де сам чорт не постигає, туди, мовляли, бабу посилає. К. ЦН. 301.

5) Холодѣть, похолодѣть. Як тобі дам, аж тобі в п’ятах постигне. Ном. № 3636.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 370.