ПОСТАНО́ВОЧНИЙ, а, е, театр. Стос. до постановки (у 2 знач.). У режисерській практиці Саксаганського виникла потреба писати постановочний план вистави (Життя Саксаганського, 1957, 81); В звуковому кіномистецтві соціалістичного реалізму режисер виражає свій постановочний задум, реалізуючи сценарій насамперед через акторську творчість (Укр.. кіномист., III, 1959, 30); Свідченням високої постановочної культури, творчої сміливості є вистава за п’єсою сучасного американського драматурга Теннессі Уільямса «Трамвай «Бажання», показана киянам Московським театром їм. В. Маяковського (Веч. Київ, 19.VI 1971, 2); Постановочне рішення; // розм. Придатний для ефектного сценічного оформлення, ефектний у здійсненні на сцені (про п’єсу, спектакль і т. ін.). У Старицького головне місце посідали п’єси постановочні, опери й оперети (Життя Саксаганського, 1957, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 369.