ПОСРІ́БЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до посрібли́ти. Годинник товстий, старомодний, на довгому металевому ланцюжку. Мабуть, колись він був посріблений, а тепер від часу весь в лисинах, схожих на каламутно-зелені затьоки (Коп., Земля.., 1957, 80); Вдивлялися [Наливайко і князь Януш] в посріблену снігами далину, де вишари лісів, мов чорні брижі в морі, оживляли краєвид (Ле, Наливайко, 1957, 62); Вода мерехтить, гнана вітром, щедро посріблена сонячним променем (Автом., В. Кошик, 1954, 10); // у знач. прикм. [Гелен:] Я прийшов з повагою жерця, в віщунській діадемі, патерицю посріблену здійняв високо вгору, мов блискавка, вона свінула в вічі усім чужинцям (Л. Укр., II, 1951, 298); Осавул уже стояв перед гетьманом, тримаючи в руках коротку, в посріблених піхвах шаблю (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 88); Ззаду на могилу провадять дерев’яні східці, а на могилі в чавунній посрібленій огорожі здіймається хороший чавунний хрест (Коцюб., III, 1956, 44); *У порівн. А ось в’юнкими табунцями маленькі рибки мерехтять, і спинки їх над камінцями, немов посріблені, блищать (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 83).

2. у знач. прикм. Із сивиною, з сивим волоссям. У капітана був прямий ніс, посріблений чуб, чорні баки і люлька в зубах (Панч, Ерік.., 1950, 26); Секретар був молодий, але з посрібленими скронями (Смолич, Ми разом.., 1950, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 360.