ПОСПО́ЛУ, присл., розм. Разом, спільно, укупі з ким-, чим-небудь. Із дитинства, проведеного в нужденній, напіврозваленій «халупі», посполу з курми, коровою і телятем [телям] та ще з трьома старшими братами, ..він виніс тілько два, майже рівночасні, але страшенно не подібні до себе вражіння (Фр., II, 1950, 137); Здивований Хо бачить, як усі посполу сідають за стіл, і каже до себе: «А диви! Тут наче нема пана й мужика, а самі люди…» (Коцюб., І, 1955, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 359.

Посполу нар. Вмѣстѣ, разомъ. ЕЗ. V. 207. Довго вони плакали й горювали удвох посполу. Полт. у. На добридень тобі, тату, і тобі, мамо, вам, діди, і вам, баби, вам, братіки і сестриці, і всім посполу, і Богу святому. Кобел. у. Бувайте здорові, з неділею! — Спасибі, посполу з вами. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 367.