ПОСО́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посо́хнути і посо́хти. Облізла шкапина блукала цілий день коло дому, підставляла сухі ребра вітрові та скубла останню пожовклу й посохлу травицю (Коцюб., І, 1955, 377); Христя глянула на матір і злякалася: жовта, аж чорна, сиділи вона на полу,.. очіпок, підбившись угору, посунувся набік; сірі пасма волосся висіли з-під нього, мов посохле бадилля (Мирний, III, 1954, 11); Я підняв листок посохлий І, задумавшись, гризу (Крим., Вибр., 1965, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 353.