ПОСО́ВАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм. Соватися якийсь час. [Влас:] А наш брат часто.. посовається, посовається по лаві, умне цвілого сухаря та й… «спасибі богові за хліб та сіль» (Кроп., II, 1958, 322); Жінка.. посовалась по канапі [вагона], як курка в піску, зручніш умощуючись (Досв., Вибр., 1959 207); Недокус справді посовався на місці, потім виліз із-за столу, заметушився по кімнаті (Збан., Малин. дзвін, 1958, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 351.