ПОСНУВА́ТИСЯ, ує́ться, док.

1. Почати снуватися, виникати в голові одна за одною (про думки, мрії і т. ін.). Мелашка, підбадьорена за свою ходу, ще бистріше взяла ногу. А мислі по-старечому поснувалися їй, одна одну здоганяючи (Кос., Новели, 1962, 145).

2. Простягнутися в різних напрямках по поверхні чого-небудь. Дніпро з притоками, стариками, старицями, поснувався по землі, як дорогоцінна її кров у судинах (Довж., III, 1960, 502); // Почати поширюватися в певному напрямі; потягнутися (про дим, туман тощо). Давид.. затягся цигаркою — димок з неї до лівого ока тоненько поснувався — аж примружив парубок (Головко, II, 1957, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 350.