ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок.

1. з кого — чого, рідко над ким — чим. Підсміюватися, насміхатися з кого-, чого-небудь. Святі отці довго косували на пана Стадницького, взиваючи його єзуїтським покручем, але той тільки посміювався з духовних проклять (Стельмах, І, 1962, 256); Мовби підмінили Вадика. Так енергійно й точно діяв, коли Василеві Максимовичу стало зле. А зараз навіть те не доходить до нього, що з нього посміюються (Шовк., Людина.., 1962, 180); В дівках була Фрося гарною й веселою, ..хлопці ходили за нею табунцем, вона тільки посміювалась над ними (Перв., Дикий мед, 1963, 449).

2. перев. без додатка. Посміхатися час від часу. Другого дня почалося виселення монашок. Вони наймали селянські підводи, навантажували їх хатнім майном і вирушали з Ладоша.. Ладошські селяни, позираючи на це видовище з-за своїх тинів, посміювались у бороди (Мик., II, 1957, 406); Хоч Михайло Амадейович загадково й поблажливо посміювався й іронічно кривив губи, я.. щиро вірив у те, що дійсно все так і буде, як говорить Шухновська, що ми ще покажемо ковалівчанам, як треба працювати (Збан., Малин. дзвін, 1958, 22); — Справжня господиня! — спробувавши галушки, хвалить батько дочку, а та лукаво посміюється (Стельмах, II, 1962, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 348.