ПОСМУ́ЧЕНИЙ, а, е. Який посмутився, став засмученим (перев. про всіх або багатьох). [Пані:] Та й чого це ви всі такі посмучені? Чи, може, й досі боїтеся того пройдисвіта? (Вас., III, 1960, 214); // Який виражає смуток (про очі, погляд, обличчя). І що за такі славні часом казки, що то за смішні такі! І дуже б багато вони [діти] сміялися й тішилися, коли б їм не мішало неньчине обличчя — таке обличчя помучене та посмучене (Вовчок, І, 1955, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 350.