ПОСМЕ́РТНИЙ, а, е.
1. Який буває, відбувається після чиєїсь смерті (перев. для вшанування його пам’яті). Далі видів [чоловік] похорони… хоругви… людей з повідкриваними головами, а опісля посмертний обід (Коб., І, 1956, 554); В залах Академії художеств СРСР відкрилась посмертна виставка творів народного художника СРСР Віри Гнатівни Мухіної (Літ. газ., 3.II 1955, 2); Гримить салют. За лісом б’ють гармати по ворогу. — Присвячений тобі посмертний залп (Гонч., Вибр., 1959, 202); // Який був опублікований або став відомим після смерті автора (про літературний твір, лист і т. ін.). «Журавлині ключі» — так називається посмертна збірка поезій лауреата Шевченківської премії Григорія Михайловича Тютюнника, відомого українського прозаїка — романіста і новеліста, повістяра і нарисовця (Вітч., 11, 1963, 215); // Який приходить до кого-небудь або надається комусь після смерті (про славу, визнання, звання і т. ін.). [Неріса:] Посмертна слава, то звичайний дар таким співцям, як ти (Л. Укр., III, 1952, 443); Посмертна нагорода.
Посме́ртна ма́ска — зліпок з гіпсу або іншою матеріалу, знятий з обличчя людини після її смерті. В одній з кімнат музею зберігається посмертна маска поета [Т. Г. Шевченка] (Визначні місця Укр., 1958, 89).
2. рел., рідко. Те саме, що загро́бний. Повірте слову, мій шановний друже, Посмертного життя не хочу я собі (Л. Укр., І, 1951, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 346.