ПОСЛУ́ШНИК, а, ч., церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух (див. по́слух¹ 2), готуючись стати ченцем. В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (Н.-Лев., І, 1956, 394); Я мав намір вступити в монастир на деякий час, потрібний для обсервацій, у ролі послушника, надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти й спати разом із братією (Коцюб., III, 1956, 292); Отже, Мцирі, монастирський послушник, тобто монастирський прислужник, що має стати ченцем, .. сповідається перед старим ченцем, своїм вихователем (Рильський, III, 1956, 197); Молоденькі послушники, почепивши на палицю великого козуба, несли до трапезної червоні, підсмажені хліби (Кочура, Зол. грамота, 1960, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 344.

Послушник, ка, м. Слуга. Повідат царь до тих своїх послушників, жеби забили сто волів єму на обід. Драг. 275. Ум. Послушничок. Мого батька брата та була взяла, орда; а він там був послушничком у одного татарина п’ять год. О. 1862. V. З нар. уст, 85.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 364.

послу́шник (ж. послу́шниця) — монастирський прислужник (при­служниця), що відбуває послух, го­туючись стати ченцем (черницею).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 473.