ПОСЛУ́ШНИЙ, а, е. Те саме, що слухня́ний. А я, молода та послушная, Свого свекорка та послухала (Чуб., V, 1874, 689); І що вже був [сирота] тихий, послушний! Кому Чим може, услужить (Фр., XIII, 1954, 413); — Не дивіться, що вона така худенька та ніби квола, — погладжувала мати дівчинку по голові. — Вона в мене жвавенька, послушна, найміть, люди добрі… (Гончар, Таврія, 1952, 109); // кому, чому. Який добре піддається управлінню (про машини, механізми тощо). Машини усі послушні Людині, одній людині В оперативній будці (Шпорта, Запоріжці, 1952, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 344.