ПОСЛУШЕ́НСТВО, а, с.
1. заст. Слухняність. — Ну, — каже [батько], — добра ти в мене дитина, я тебе нагороджу за твоє послушенство (Укр.. казки, 1951, 245); Кажуть, що так бог звелів, щоб на землі були можні і злидарі. — Брехня! — глухо промовив Ярема. — То все вигадка і втіха для дурнів, щоб жили в послушенстві та панам догоджали (Кочура, Зол. грамота, 1960, 14); Тричі вдарив дзвін до послушенства, але віче бурувало (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 223).
2. церк. Перебування послушником у монастирі, виконання обов’язків послушника. Їх [послушників] роки були вже покликані до армії, на фронт, на війну — але послушенство в монастирі звільняло їх від призову на позиції (Смолич, Мир.., 1958, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 344.