ПОСЛУХА́ННЯ, я, с., заст., рідко.

1. Те саме, що по́слух¹ 1. Його брала злість, бо його принцип деспотизма [деспотизму] в сім’ї й послухання жінки Марта потоптала ногами (Н.-Лев., І, 1956, 391).

2. Слухання. За сим Бенедьо подякував громаді за послухання і зліз із каменя (Фр., V, 1951, 381); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні. І, може, заграє та кобза вільніше, Ніж тихії струни мої, І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше (Л. Укр., І, 1951, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 343.

Послухання, ня, с.

1) Слушаніе. Щоб ішли усі до громади на послухання, слухати гетьмана Жовковського одповідання. Макс. (1849). 55.

2) = Послух. Чи змусиш ти до послухання тура? К. Іов. 88.

3) Послушаніе, работа въ монастырѣ ради спасенія души. Ми пійдем до черниці на, послухання: К. ЦН. 282.

4) Работа кому либо не за деньги, а по просьбѣ или по обязанности. Усі останні ідуть до його на послуги і на послухання. Чуб. III. 45.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 363.