ПО́СКРИП, у, ч. Скрип, поскрипування. Згодом підсилилася [Ольга] плечем: іржавий прут з легеньким поскрипом, гейби зітхаючи, піддався (Кач., II, 1958, 70); Пригорнувши до себе Дмитрика, заснув [Коропов] на дивані. Дихав глибоко, і від кожного його подиху спроквола поскрипували пружини дивана. В той поскрип розмірено і владно вмішувався дзвін старого настінного годинника (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 334.