ПОСКОРО́МИТИ, млю, миш; мн. поскоро́млять; док., перех., заст. Те саме, що оскоро́мити. — Є в мене кілька яєчок. І зварила б йому, та боюся казан поскоромити. А іншого посуду немає (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 334.

Поскоромити, млю, миш, гл. Оскоромить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 361.