ПОСИ́ЗІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до поси́зіти. Посизілий, витирлуваний вівцями степ, він де-не-де побризканий краплинами синього цвіту: то вперто цвіте цупкий петрів батіг, цвіте навіть там, де все стирловане, вибите (Гончар, Тронка, 1963, 217); Туман вже розтанув, сонце піднялося вгору, висохла роса на посизілих житах (Збан., Т. Шашло, 1949, 5); Ось і хата Олени Мироненко. Біленька, з червоною призьбою і посизілою стріхою (Стельмах, Правда.., 1961, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 320.