ПОСИ́ДІТИ і діал. ПОСЕ́ДІТИ, джу, диш, док.
1. Сидіти якийсь час; провести якийсь час сидячи. За лежнею ніколи посидіть (Номис, 1864, № 10846); Сидить сотник на причілку Та думку гадає, А Настуся по садочку Пташкою літає. То посидить коло його, Руку поцілує, То усами страшенними Сивими пустує (Шевч., II, 1963, 188); Лазар підвівся, опустив з ліжка ноги. Досидів хвилину, покліпав очима до світла і знов ліг на ліжко (Коцюб., II, 1955, 205); Сагайдак посидів нерухомо,.. взяв у руку телефонну трубку, набрав номер (Собко, Матв. затока, 1962, 220); — Ось так, посидьмо рядком і поговоримо ладком, — каже жартівливо-милим тоном Маркушевський (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 31); Батько ще, як мати вмерла, очуняв, устав, на полу поседів, плакав, на нас гледючи [дивлячись] (Барв., Опов.., 1902, 61); // Побути в стані бездіяльності, спокою; відпочивати, сидячи, якийсь час. Стара й сама годинки не посидить дурно; а дочка була вже така вигадчиця [вигадниця], що нехай господь боронить! (Вовчок, І, 1955, 16); Що за чистуха [Варка] та чепуруха, що за швидка-шпарка! Сказано — минуточки [хвилиночки] тобі не посидить, а діло у неї в руках так і горить… (Мирний, І, 1954, 88).
2. перев. над чим. Якийсь час робити що-небудь, працювати над чимсь (звичайно сидячи). Два дні копирсався в ньому [годинникові]. Треба ще посидіти (Мушк., Серце.., 1962, 277).
3. Бути десь або в кого-небудь якийсь час (щоб розважитися, відпочити і т. ін.); провести час разом з ким-небудь. — Не жди мене, мамо! Я піду до Домахи та й посиджу там довгенько… (Кв.-Осн., II, 1956, 438); Зійдуться в шинок людці розважитись, з людьми посидіти, побалакати (Мирний, І, 1949, 257); Посидівши трохи з матір’ю та з земляками, нашвидку перекусивши, бо з самого ранку крихти в роті не було, Артем зразу ж пішов з дому (Головко, II, 1957, 526); — Приходьте ж взавтра до мене на свіжину. Неділя, то не гріх і посидіти (Зар., На.. світі, 1967, 193); Та поседь, — кажу я, — ще трошки, погомониш з нами (Барв., Опов.., 1902, 34).
Поси́діти ніч — не поспати ніч. [Xарко:] Купи.. мені, старик, на гривню свічок, так я ніч посиджу та й видумаю щось розумне (Кв.-Осн., II, 1956, 483); Тепер лісник вартує, а ніч-другу посидить, то й обридне (Хотк., І, 1966, 82).
4. розм. Жити де-небудь, у когось якийсь час. Було думала я 10.VIІ їхати до Львова, аби ще там захопити Франка для деяких своїх справ, та потім виявилось, що ті справи можуть пождати, то я ще собі посиджу на Буковині, бо мені якось добре тут (Л. Укр., V, 1956, 353); А баба погукує: «Хіба я з’їм ваш кавалок печі, чи буду зимувати? Як я посиджу який тиждень — ну, то що ж…» (Коцюб., II, 1955, 457).
5. перев. у сполуч. із сл. у в’язниці, в тюрмі і т. ін., розм. Якийсь час бути ув’язненим, перебувати в тюрмі, відбуваючи покарання. — Марко… недавно прийшов з Адесу [Одеси]… — Гущин? Кажуть — піймавсь на злодійстві, посидів у тюрмі та й привели сюди на втіху старому батькові (Коцюб., II, 1955, 12); — Чи тюрма, то й тюрма, — каже, — хоч і посиджу, то й недаром же, їдять його мухи!.. (Тесл., З книги життя, 1949, 20).
6. на чому, розм. На якийсь час обмежити себе в харчуванні, вживаючи лише певні страви, продукти і т. ін. — Ти на таких харчах як посидиш на сіновалі — куркою закудкудачеш! — качався від сміху Тимко (Тют., Вир, 1964, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 319.