ПОСИДЕ́НЬКИ, ньок, рідше ПОСИДІ́НКИ, нок, мн., розм., заст.
1. Дозвілля, яке проводять у розмовах жінки й чоловіки, сидячи на вулиці або десь у гостях. Повиходили селяни й батько Настусин на посиденьки, на майдан (Барв., Опов.., 1902, 456); Свекруха вже й на посиденьки не побіжить, як бувало, бо на хазяйстві кабани, гиндики, корови, кури (Кучер, Трудна любов, 1960, 58); Петру не охочий був до посиденьок та випивок (Чаб., Балкан. весна, 1960, 363).
◊ Посиде́ньки справля́ти — сидіти без діла, нічого не роблячи; байдикувати. — Та сядьте, Онисіє Степанівно, та згорніть руки хоч на часок! — просив отець Харитін свою жінку. — Коли не втерплю сидячи: не люблю посиденьки справляти (Н.-Лев., III, 1956, 108); [Оксана:] Хіба сьогодні неділя чи який празник, що посиденьки справлятиму? (Кроп., IV, 1959, 357); Походе́ньки та посиде́ньки справля́ти див. походе́ньки.
2. Зібрання сільської молоді для спільної праці й розваг в осінній та зимовий час. В хаті вдови Чемерьової зібралося багато дівчат на посиденьки (Григ., Вибр., 1959, 39); До сусідів збиралися молодиці на посиденьки, пряли пряжу, пекли пшоняники в складчину, співали сумних, як зимовий вітер, пісень (Тют., Вир, 1964, 23); Текля була в полі коло баштана, а Мася в оконома на посидінках (Свидн., Люборацькі, 1955, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 319.