ПОСИ́ВІ́ТИ, си́ві́ю, си́ві́єш, док.
1. Стати, зробитися сивим, сивішим. Пуста голова ані посивіє, ані полисіє (Номис, 1864, № 6156); Отець Харитін вже постарівся, посивів і почав слабувати (Н.-Лев., III, 1956, 191); Довге шовкове волосся — посіклося, посивіло, посохло, як трава серед зими (Мирний, І, 1954, 50); Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (Головко, II, 1957, 9); // перев. над чим, коло чого, у чому. Дуже довго займатися чим-небудь, виконувати якусь роботу тощо. Шавкун, битий жак! Недаром він посивів, сидячи над бумагами (Мирний, І, 1949, 384); — Паночку, дозвольте мені померти біля худібки, бо ж я і зріс, і посивів біля неї, — пішов старий зі своїм горем до Стадницького (Стельмах, І, 1962, 44).
Поси́ві́ти в дівка́х див. ді́вка; Поси́ві́ти ді́вкою — те саме, що Поси́ві́ти в дівка́х (див. ді́вка). — Їй одна доля: у наймах. Думаєш — возьме [візьме] хто бідну? Посивіє дівкою (Коцюб., II, 1955, 17); — І не говоріть мені, мамо, не хочу. Краще вже й посивіти дівкою, як вівця, ніж іти за вдівця (Козл., Ю. Крук, 1957, 475).
2. Стати сірувато-білим, набути сірого відтінку. Сонце погасло. Посивіли хмари (Дн. Чайка, Тв., 1960, 346); — Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зі сну. — Вже вікна посивіли, вже прокидається сонце (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 6); Від цигаркового диму вже посивіла стеля (Кир., Вибр., 1960, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 318.